Чорна Алла Іванівна вчитель хімії
вища кваліфікаційна категорія
старший вчитель
Стаж роботи - 24 роки
Педагогічне кредо:
«Три шляхи ведуть до знання : шлях міркувань - це шлях найблагородніший , шлях наслідування - це найлегший , і шлях досвіду - цей шлях найтяжчий »
Конфуцій
Учитель… Слово, до якого ми звикли, слово, яким називають людину, яка навчає дітей у школі. А насправді?.. Що ховається за цими нехитрими літерами?
Учитель – це не просто професія. Учитель – це стан душі.
Учитель – це особливий спосіб мислення і зрештою, життя. Жоден диплом педагогічного закладу не зробить з середньостатистичного студента Вчителя. Вчителями народжуються, отримавши від Всевишнього великий дар любові, самопожертви, вічного неспокою. А, можливо, це й не зовсім дар. Це – місія, яку людина з цим ім’ям повинна виконати в цьому житті.
Присвятивши себе учительській долі, ти освоюєш декілька «суміжних» професій. Вчитель – це справжній друг, який вміє підтримати в скрутну годину, не чекаючи цього самого навзамін.
Вчитель – це порадник, який мусить знати відповіді на всі життєво важливі питання як учнів, так і їх батьків, які виникають у них час від часу. Вчитель – це психолог, який повинен тонко розуміти усі непрості лабіринти душі своїх вихованців. Учитель – це душ пастир, який щоденно вислуховує найсокровенніші сповіді , пропускаючи їх через своє серце і розум. Вчитель – це режисер, який з дня у день пише сценарій навчально-виховного процесу. Він же і актор, виконавець головної ролі у своєму фільмі під кодовою назвою « Його Величність УРОК». Беручись виконувати свою благородну місію, вчитель, переступивши поріг класу, мусить повністю відключити ту частину свідомості, яка відповідає за дім, в якому завжди чогось не вистачає ; за власних дітей, на яких уже не вистачає часу; за чоловіка, завжди невдоволеного безконечними посиденьками за зошитами, конспектами, комп’ютерами. Це все буде, але потім, коли закінчаться уроки. А
зараз, тут, у класі, ти – усміхнений, привітний, терплячий, безмежно відданий своїй справі.
А ще вчитель – це вічний учень, якому приходиться все життя вчитися, щоб бути готовому дати відповідь на будь-яке , навіть саме каверзне , запитання своїх вихованців. Він мусить вчитися, щоб не відстати від технічного прогресу, який летить вперед з неймовірною швидкістю, залишаючи тих, що за ним не встигають далеко позаду, а то і за бортом.
Не зважаючи на все вищесказане, я вдячна Богу за те, що я –вчитель.
Щоденно переступаючи поріг класу, я знаю, що на там чекають з нетерпінням, з довірою і безпосередньою дитячою любов’ю. Саме дитяча бурхлива енергія не дозволяє старіти душею і тілом. А коли, я бачу сльози на очах своїх випускників, то знаю, що частина мене залишилась в кожному з них, що моя любов, самопожертва, мій вічний неспокій не впали у пісний ґрунт,а проросли на благодатній ниві, що невдовзі заколоситься добірним зерном.
Немає коментарів:
Дописати коментар